Ефективність кредитування на прикладі Маріупольського відділення "Індекс-банк"

Міжнародний Слов'янський Університет

Дипломна робота

на тему: Ефективність кредитування на прикладі

Маріупольського відділення „Індекс-банк”.

ЗМІСТ

Введення

I. Роль і значення банківського кредитування в діяльності підприємств

1.1 Стан і розвиток банківського кредитування в сучасних умовах

1.2 Формування кредитних ресурсів комерційних банків і напряму їх використання.

1.3 Види кредитів комерційних банків і умови їх видачі підприємствам

1.4 Принципи банківського кредитування

1.5 Етапи процесу кредитування

1.6 Визначення кредитоспроможності підприємств позичальників

II. Аналіз кредитних ресурсів банку, ефективність кредитних операцій банку на прикладі « Індекс - банка»

2.1 Характеристика діяльності комерційного банку « Індекс - банка»

2.2 Аналіз кредитних ресурсів досліджуваного банку

2.3 Аналіз організації кредитування позичальників банку

2.4 Аналіз кредитного портфеля банку

2.5 Аналіз ефективності кредитних операцій банку

III. Підвищення ефективності і вдосконалення кредитування

3.1 Підвищення ефективності банківського кредитування підприємств.

3.2 Вдосконалення кредитних операцій суб'єктів господарювання в банку.

Висновок

Перелік посилань

ВВЕДЕННЯ

Кредит грає важливу роль в економіці України, особливо в період становлення в ній ринкової інфраструктури і здійснення структурної перебудови народного господарства. Він сприяє прискоренню роздержавлення власності, допомагає швидшому перерозподілу грошових коштів, який дає можливість в стислі терміни здійснити переорієнтацію виробництва і оздоровити економіку.

Сьогодні в Україні функціонують підприємства, організації і господарські суспільства, засновані на різних формах власності. Це створює різнобій і складнощі в організації кредитних відносин між банками, з одного боку, і підприємствами, організаціями і суспільствами з іншою. В умовах ринкової економіки змінився характер кредитних договорів, коли активну роль стали виконувати обидва їх суб'єкта на паритетних основах, що вимагає зміцнення правового поля діяльності кредитора і кредиту утримувача.

Наявність товарного виробництва і грошей об'єктивно зумовлює існування і функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення відбуваються відрив моменту відчуження товару від отримання грошового еквівалента, відносне відділення руху грошової форми вартості від товарної форми, виконання грошима функції засобу платежу і виникають кредитні відносини. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, тоді споживачі матеріальних цінностей на момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли ж рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу накопичуються тимчасово вільні грошові кошти. Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей в круговороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів на користь прискорення процесу відтворення. Ця суперечність може бути прибрана за допомогою кредиту, який має можливість одержувати кредиту утримувачем грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей і послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу.

Отже, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин.

Неодмінною економічною передумовою існування кредиту є функціонування виробників на основах комерційного розрахунку. Кредитні відносини між суб'єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють круговороту або якщо той, хто хоче скористатися кредитом, не має постійного доходу. Вартість, яка передається кредитором одержувачу кредиту, віддається тільки на певний час, а потім вона повинна бути повернена з виплатою відсотка. Тобто, за кредитною угодою кредиту утримувачу переходить в тимчасове користування тільки споживча вартість грошей або речей без зміни їх власника. Засоби кредиту утримувача повинні вивільнятися в розмірі, що забезпечують повернення кредитору не тільки кредиту, але і відсотків за користування їм. Без отримання кредитором від позичальника доходу у вигляді відсотка у кредитора зацікавленості не позичатиме гроші. Варто відзначити, що у ряді випадків кредит може бути повернений кредитору третьою особою гарантом, поручителем або страховиком, якщо позичальник не в змозі сам це зробити. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну суть.

1. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Стан і розвиток банківського кредитування в сучасних умовах

Кредитна політика це діяльність банку як кредитора, що здійснює розміщення позикового капіталу відповідно до власних і суспільних інтересів.

До елементів кредитної політики відносяться мета і завдання кредитної політики; вибір напряму кредитування; технологія здійснення кредитних операцій; контроль в процесі кредитування.

Мета кредитної політики виражає кінцевий результат діяльності банку, витікає з його призначення задовольняти потреби клієнтів в отриманні додаткових грошових коштів. Ці засоби, одержані на поворотній основі, забезпечують життєдіяльність підприємств, організацій, інших юридичних і фізичних осіб, створюють умови для безперервності виробничого процесу. Банк, будучи партнером своїх клієнтів, допомагає розвитку діючих і нових організацій, виробництву нових продуктів, сприяє виконанню державних програм з розвитку галузей народного господарства, нових виробництв і регіонів. При цьому банки реалізують і свої власні цілі як комерційне підприємство інтереси отримання прибутку.

Завдання кредитної політики мають більш приватний характер:

-вони можуть бути пов'язані з поліпшенням складу банківських кредитів

-необходимостью прискорення їх оборотності, підвищення питомої ваги забезпечених позик і т.д.

Вибір напряму кредитування витікає з мети кредитної політики, забезпечує її виконання. Цей елемент є частиною стратегії банку. Банки можуть концентрувати свої зусилля на кредитному обслуговуванні організацій певних галузей народного господарства, спеціалізуватися на кредитуванні головним чином фізичних осіб, міжбанківських кредитах, більшою мірою розвивати міжнародні кредитні операції і ін.

Не менш важлива в кредитній політиці і технологія здійснення кредитних операцій. Досвід показує, що банки не можуть порушувати певні правила, допускати вільності відносно економічних і юридичних норм, це неминуче приводить до негативних наслідків. Банки в цих випадках не можуть затребувати свої кредити, добитися своєчасного отримання позикового відсотка і т.п.

Істотним елементом кредитної політики є і здійснюваний банком контроль в процесі кредитування. "Золоте" правило "довіряй і перевіряй", повинно бути узято на озброєння будь-яким банком як кредитним інститутом.

Кожний з перерахованих елементів тісно пов'язаний з іншими. Порушення одного з них неминуче приводить до утруднень або до збитків від кредитної діяльності. Банк, наприклад, не може ставити мета кредитування, не здійснюючи спостереження, контроль, перевірку того, як вона реалізується. Позика може бути добре оформлена, проте якщо мета або напрям кредитування були вибрані невірно, то це негативно позначиться на ефективності кредитної операції.

Банк, будучи самостійною кредитною установою, здійснює свою кредитну політику з урахуванням ряду чинників. Чинники, що впливають на кредитну політику, можна умовно розділити на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх чинників відносяться: політичні і економічні умови; рівень розвитку банківського законодавства; стан міжбанківської конкуренції; ступінь розвиненості банківської інфраструктури і ін. Нестабільність політичної ситуації в країні може стримувати кредитні вкладення банків, сприяти відпливу капіталів за межу.

Кредитну політику банку багато в чому визначає характер його спеціалізації. Банк може спеціалізуватися не на кредитних, а інших (наприклад, валютних) операціях; тоді і кредитна політика буде менш масштабною, стриманою. Якщо банк спеціалізується на обслуговуванні потреб певної галузі, то його кредити виявляться пов'язаними більшою мірою з нею, а не з організаціями інших галузей.

Важлива дія на кредитну політику надає Методи регулювання кредитних операцій наявність у банку спеціально навченого персоналу. Персонал, зайнятий на кредитних операціях, повинен володіти знаннями не тільки техніка їх оформлення. Він повинен володіти методами економічного аналізу кредитоспроможності клієнтів, ефективності заходу, що кредитується, оцінки застави, інших форм забезпечення поворотності кредиту. Персонал, що працює з позичальниками, найбільш кваліфікована частина банківських кадрів, що пройшли спеціальне навчання правилам, стандартам і технології здійснення кредитних операцій.

Кредитні відносини і ринок кредитних ресурсів -есть органічна комора ринкової економіки. Ринок забезпечує умови для цілеспрямованого руху кредитів у сфері національної економіки, де вони можуть бути використані найефективніше. У командній економіці колишнього СРСР через банки проводився розподіл виділених державою кредитів на підставі централізованого плану. У ринковій економіці кредитні відносини реалізуються шляхом діяльності незалежних конкуруючих між собою комерційних кредитних установ, саме існування яких прямо залежить від кредитоспроможності їх клієнтів.

Важливим стимулом для банків є конкурентна боротьба за залучення кредитних засобів на ринку кредитних ресурсів. Комерційні банки є самостійними і незалежними в проведенні кредитної політики.

Слід зазначити, що на відміну від грошового обороту (безготівкового і наявного) у сфері кредитування відсутні детальні, централізований розроблені Національним банком України (НБУ) інструкції.

Купуючи ресурси на вільному ринку кредитних ресурсів і продаючи їх підприємствам (фірмам), комерційні банки здійснюють прямий вплив на розвиток національної економіки. За рахунок кредитів на підприємствах забезпечується організація як поточного господарського обороту, так і розширене відтворення основного капіталу (основних фондів), створення додаткових виробничих потужностей і цілих промислових об'єктів.

Об'єми кредитування народного господарства, з одного боку, не повинні перевищувати певну критичну межу, за якою починається посилення інфляційних процесів, а з іншого боку, повинні забезпечувати стимулювання розвитку національного виробництва.

Ефективність проведення кредитної політики визначається правильним вибором параметрів кредитних відносин, серед яких найважливішими є - величина позикового відсотка; умови доступності позики для вітчизняних господарських суб'єктів; рівень кредитного ризику; період надання позики і тому подібне. Параметри кредитування повинні будуватися так, щоб стимулювати кінцеві результати господарської діяльності товаровиробників.

У Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Йдеться, в першу чергу, про орієнтацію банківського сектора на першочергове кредитування пріоритетних в народногосподарському плані виробництв. Для виходу української економіки з кризи кредитні відносини повинні бути підпорядковані пожвавленню інвестиційній і інноваційній діяльності, фінансовому забезпеченню структурних перетворень і економічному зростанню.

1.2 Формування кредитних ресурсів комерційних банків і напряму їх використання

Комерційні банки займають особливе місце в ринковій економіці у зв'язку з покладеними на них суспільно-корисними функціями. Тісними нитками вони переплетені зі всіма суб'єктами ринкових відносин, акумулюючи і перерозподіляючи тимчасово вільні грошові кошти підприємств, організацій, установ, населення і держави.

Як кредитна установа банк працює в основному не з своїми, а з чужими грошима, це підсилює його відповідальність за найбільш раціональне, з позицій самого банку і його клієнтів, розміщення сформованих ресурсів. Комерційні банки зберігають внески багатьох людей, які можуть їх вилучити у разі потреби. Банки можуть відмовити в кредиті або надати його приватним обличчям і діловим колам, вони мають найпряміше відношення до задоволення потреби суспільства в грошах. Вони сприяють накопиченню капіталу не тільки активно втручаючись на всі боки господарському життю, але і безпосередньо беручи участь в діяльності функціонуючого капіталу, або здійснюючи контроль за ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу по сферах і галузях виробництва, який в значній мірі забезпечує розвиток народного господарства залежно від об'єктивних потреб виробництва.

Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства в інвестиціях, розширенні виробництва, банки мають можливість впливати на створення прогресивної відтворювальної структури народного господарства.

Таким чином, інтереси банків переплітаються з інтересами суспільства, а належне виконання банками перерахованих найважливіших суспільних функцій припускає регулювання їх діяльності з боку держави. Особливе значення має регулювання діяльності банку з приводу формування і розміщення банківських ресурсів, оскільки, як кредитний інститут, банк оперує в основному чужими грошима. У той же час банки є комерційними структурами, що діють в ринкових умовах а, отже повинні мати в своєму розпорядженні певну самостійність в управлінні своїми ресурсами. Відмічене пояснює необхідність управління пасивами комерційного банку як на макро так і на мікро рівні.

На кожному з цих рівнів використовуються як адміністративні, так і економічні методи.

До адміністративних методів відносяться прямі обмеження або заборони, що встановлюються Національним банком відносно кількісних і якісних параметрів діяльності банків. При використанні адміністративних методів дії найширше застосовуються наступні інструменти:

- квотування окремих видів пасивних і активних операцій;

- введення стель (або лімітів) на видачу різних категорій позик і залучення кредитних ресурсів;

- обмеження на відкриття філіалів і відділень і т.д.;

- лімітація розміру комісійної винагороди, тарифів на надання різних видів послуг, процентних ставок;

- визначення номенклатури операцій, видів забезпечення, а також переліку банків, допущених до окремих видів операцій і т.д.(так зване контингентування). Національний банк управляє пасивами комерційних банків, використовуючи два набори інструментів.

Перша група інструментів:

- це операції Національного банку на грошовому ринку. Національний банк здійснює ці операції в трьох сферах грошового ринку. Це ринок кредитних ресурсів, ринок цінних паперів і валютний ринок.

Національний банк може проводити: політику збільшення пасивів комерційних банків; політику кредитної експансії, або зменшення пасивів; політику кредитної рестрикції.

На ринку кредитних ресурсів Національний банк використовує два інструменти:

- встановлення лімітів кредитів, що надаються комерційним банкам і уряду;

- змінення рівня дисконту, тобто відсотка, який стягує Національний банк за кредити, що надаються їм.

Перший інструмент ефективний тим, що він відразу надає дію на формування пасивів комерційних банків. Але цей інструмент має і вельми істотний недолік. Він не враховує об'єктивної потреби господарства в грошових ресурсах, із-за чого може виникати або перекредитование господарства, що веде до інфляції, або не до кредитування, що веде до виникнення неплатежів.

Другий інструмент - дисконт - має економічний характер, оскільки враховує закон попиту і пропозиції, що діє на ринку кредитних ресурсів. Збільшуючи дисконт Національний банк зменшує попит на кредитні ресурси і, тим самим, зменшує розмір вільного резерву комерційних банків і їх потенційну можливість створювати нові пасиви. Знижуючи дисконт Національний банк збільшує попит, а, отже, і розмір вільного резерву комерційних банків, що приводить до зростання грошових коштів на пасивних рахунках комерційних банків. Дисконтна політика Національного банку України в даний час організовується через регулювання облікової ставки (ставки рефінансування комерційного банку). Її підвищення скорочує попит на кредит Національного банку України з боку акціонерного банку, а зниження стимулює об'єми кредитування комерційного банку. Облікова ставка є орієнтиром при встановленні депозитного відсотка, що впливає на вартість кредитних ресурсів банка і їх доступність для клієнтів при розміщенні ресурсів в позикові операції. В цілях регулювання об'єму кредитних ресурсів Національний банк України визначає і змінює умови кредитної політики і кредитів під облік і заставу векселів.

Операції на ринку цінних паперів є найбільш використовуваним інструментом управління пасивами в країнах з розвиненими ринковими відносинами. Це пов'язано з тим, що банки, будучи кредиторами держави і, виконавцями державного бюджету, володіють крупними портфелями цінних паперів. У вітчизняній практиці цей інструмент регулювання об'єму ресурсів комерційних банків ще не одержав розвитку, оскільки ринок державних цінних паперів в Україні почав формуватися по суті лише з березня 1995г. Не дивлячись на це, багато банків живо відреагували на переваги, закладені в ОВГЗ. Розширюючи об'єми продажів через закриті аукціони, НБУ, як генеральний агент МФУ по емісії ОВГЗ, робить вплив на об'єми банківських ресурсів, вільні до розміщення на кредитному ринку. На макроекономічному рівні при цьому розв'язуються наступні 3 завдання:

1. поповнюються доходи бюджету;

2. скорочуються емісійні каналу покриття дефіциту бюджету;

3. скорочуються вільні резерви комерційних банків, а, отже, і об'єми кредитних ресурсів, що дозволяє використовувати операції з ОВГЗ для регулювання грошового обороту країни.

Національний банк може виступати на фондовому ринку як продавець і покупець. Продаючи цінні папери комерційним банкам або їх клієнтам, Національний банк зменшує вільні резерви комерційних банків і, тим самим, скорочує їх емісійні можливості по створенню нових депозитів. Купуючи цінні папери, Національний банк збільшує вільні резерви комерційних банків, а, отже, і їх можливості по створенню нових грошей на пасивних рахунках.

Така ж картина спостерігається і на валютному ринку. Національний банк, будучи найбільшим власником валюти, продає її комерційним банкам, проводячи політику кредитної рестрикції, або купує валюту у банків, проводячи політику кредитної експансії.

Другий набір інструментів грошово-кредитного регулювання зв'язаний з використанням норм і нормативів, що встановлюються Національним банком, і обов'язкових для виконання комерційними банками. До таких нормативів, перш за все, відноситься норма обов'язкових резервів комерційних банків, що підлягають зберіганню в Національному банку України.

Вона встановлюється від розміру привернутих ресурсів комерційних банків. У нашій країні ця норма неодноразово змінювалася.

Виходячи з цього, Національний банк, проводячи політику кредитної експансії, може зменшити цей норматив, і, тим самим, комерційні банки дістануть великі можливості створювати нові гроші на пасивних рахунках. Навпаки, проводячи політику кредитної рестрикції

Національний банк може збільшити норматив, скоротивши таким чином, можливості комерційних банків створювати( гроші на пасивних рахунках. Так само можуть використовуватися і інші нормативи, обов'язкові для виконання комерційними банками. В даний час норма обов'язкових резервів складає 16% (1.02.2000г.) від привернутих в національній і іноземній валюті

Важливим інструментом управління пасивами на макро - рівні є встановлення комерційним банкам ряду нормативів, що регламентують їх діяльність по залученню і розміщенню банківських ресурсів. Оскільки об'єктом розгляду даної дипломної роботи є управління пасивами на рівні комерційного банку, а не на макро - рівні ми вкажемо лише ті нормативи, які обов'язкові для дотримання комерційними банками в частині формування їх ресурсної бази.

1.3 Види кредитів комерційних банків і умови їх видачі підприємствам

В даний час найпоширенішим видом кредиту є банківський. При такому кредитуванні підприємство виступає тільки в ролі позичальника. Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1. Цільова спрямованість.

2. Термін кредиту.

3. Вид процентної ставки.

4. Валюта кредиту.

5. Види обслуговування.

Залежно від мети кредит може надаватися на:

- фінансування оборотного капіталу;

- фінансування основного капіталу;

- викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів до бюджету і позабюджетних фондів.

Не можуть одержати кредити підприємства:

- проти яких збуджено справа про банкрутство (окрім кредитування підприємств фінансової санації);

- під увязнені ними контракти, які не передбачають захист позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в постачаннях товарів;

- коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середній терміновий, довгостроковий кредити.

Залежно від процентної ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою процентною ставкою.

Позики з фіксованою процентною ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може одержати і за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. Через економічну нестабільність підприємствам, як правило, надаються позики з плаваючою процентною ставкою. Ставки по таких позиках залежать від рівня процентної ставки на міжбанківські кредити і офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються одержати в банках позики з фіксованою процентною ставкою

Підприємства можуть одержувати в банках кредити, як в національній, так і в іноземній валюті. Для отримання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинне мати відповідний дозвіл Національного банку України.

Кредитування в іноземній валюті має особливість, яка полягає в тому, що прогнозовані надходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валюти сьогодні, не можуть вважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливі різкі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємства здійснюється в іноземній валюті.

Видача підприємству позики в іноземній валюті, як і в національній, здійснюється банком тільки за відсутності простроченої заборгованості за раніше виданими позиками, незалежно від того, в якій валюті їх було надано.

Кредит в іноземній валюті може бути використаний підприємством на фінансування капітальних вкладень, придбання-устаткування, сировини, матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачити часткове використання виданого кредиту на такі цілі:

- оплата комісійних за виконання банком платежів або інших операцій з валютою, які здійснюються відповідно кредитному договору підприємства з іноземною фірмою;

- оплата витрат, на відрядження, працівників підприємства за межу у межах встановлених нормативів, коли необхідність відряджень підтверджується контрактом;

- уплата мита, страхових і митних внесків, які встановлені державою - експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера; оплата транспортних витрат у межах діючих тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції.

Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів в іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позиці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають надвисокий ступінь ризику.

Підприємства можуть одержати різноманітні види кредитів і послуги кредитного характеру.

Терміновий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем в кінці терміну.

Кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлену суму.

Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити і на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає можливість сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені в кредитній угоді, що полягає між підприємством і банком. Протягом терміну дії кредитної лінії підприємство може коли-небудь одержати позику без додаткових переговорів з банком і інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству в позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршення фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам із стійким фінансовим положенням і доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна переглядати.

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну і постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають через періодичну браки оборотних коштів, пов'язаних з сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Така лінія може бути відкрита, наприклад, цукровому заводу для формування запасів цукрового буряка або овочевій базі для створення запасів овочів на зиму. Кредити овочевій базі і цукровому заводу погашаються за рахунок виручки від реалізації продукції. Погашення боргу і відсотків здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк у обов'язковому порядку вимагає від підприємства забезпечення.

Відновлювальна кредитна лінія може бути відкрита підприємству, тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому об'ємі.

Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує один рік. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тому, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У зв'язку з цим підприємство повинне примусити банку основні фонди або надати якусь іншу гарантію.

В даний час комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.

Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його засобів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.

Для підприємства в комерційному банку може відкриватися спеціальний позичковий рахунок - контокорент (итал. сonto. corrente - поточний рахунок) - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображаються, з одного боку, погашення кредиту банка і інші платежі з доручення підприємства, з іншого - засоби, які поступають на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит і інші надходження). Контокорент - це поєднання позикового рахунку з поточним, і він може мати дебетове і кредитове сальдо.

Підприємство може підтримувати комерційні відносини багато партнерів, і в нього постійно виникають грошові зобов'язання і вимоги. Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобов'язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов'язання, які має підприємство, можуть в певний час перевищувати його фінансові можливості. У зв'язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту.

Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном «овердрафт».

По дебетовому сальдо контокорентного рахунку банк за використані їм засоби платить підприємству відсотки, як правило, у розмірі ставки на внески до запитання. По кредитовому сальдо - навпроти, підприємство платить банку відсотки в розмірі, передбаченому кредитною угодою. Відкриваючи контокорентний рахунок підприємству, банк визначає ліміт кредиту, який може бути протягом року переглянутий за згодою сторін. Ліміт кредитування може бути збільшений, якщо підприємство переконає банк в доцільності такого рішення (плановане збільшення об'ємів виробництва і тому подібне)

Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного об'єму реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта.

Коли підприємство робить перевитрати за контокорентним рахунком, то банк може:

- переглянути ліміт кредиту (за наявності об'єктивних причин);

- стягнути штраф;

- відмовити у контокорентному кредиті.

Використання контокорентного кредиту пов'язане з великими витратами для підприємства. Відсотки за користування позикою за контокорентним рахунком є найвищими в банківській практиці.

Контокорентний кредит може використовуватися для:

- фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;

- подолання тимчасових фінансових труднощів.

Характерні особливості контокорентного кредиту:

- встановлення ліміту кредитування;

- можливість відміни кредитної угоди коли-небудь.

З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства-позичальника:

- відсотки за кредит налічуються лише за фактичні дні користування;

- кредитними засобами підприємство може скористатися коли-небудь без укладення додаткової кредитної угоди.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківську установу надає пред'явнику векселів, враховуючи (скупа) їх до настання терміну виконання зобов'язань за ними і плативши пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

Переваги такого кредиту для підприємства:

- гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною процентною ставкою;

- в зв'язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;

- такий кредит покращує умови ліквідності суб'єкта господарювання. Надання облікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством заяви на дисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутацію підприємства-векселедавця, а також підприємства-пред'явника векселя. Коли їх фінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. При цьому він залишає за собою право повернути ті векселі, які викликають підозру.

Розмір і термін дії вексельного кредиту залежить від терміну пред'явленого векселя. Термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.

Погашення вексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя платником (трасантом). Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність за зобов'язаннями несе пред'явник векселі і інші особи, що мають солідарну відповідальність за цим векселем.

Всі операції з обліку векселів здійснюються банком на підставі договору, поміщеного з підприємством-власником векселя.

Для укладення договору про облік векселів підприємство подає в банк такі документи:

- заява;

- оригінали векселів, що пропонуються до дисконтування;

- два ксерокопії кожного векселя (лицьова і зворотна сторона);

- реєстр векселів;

- копії засновницьких документів фірми-власника векселя;

- баланс і звіт про фінансові результати за останній звітний період;

- довідка про операції за основним поточним рахунком пред'явника векселя;

- документ, що підтверджує товарний характер векселя.

При позитивному рішенні банк і власник векселя укладає договір. Предметом договору є порядок і умови придбання банком прав за векселем через його оплату до настання терміну платежу.

Зміст договору:

1.Предмет договору.

2.Права і обов'язки сторін.

3.Порядок розрахунків (вказівка термінів переліку банком пред'явнику облікової вартості векселів).

4.Відповідальність сторін (наголошуються штрафні санкції у разі невиконання банком і пред'явником умов договору).

5.Особливі умови (наголошується порядок зміни умов договору, рішення суперечок між банком і пред'явником векселя).

6.Термін дії договору.

7.Юридичні адреси і реквізити сторін.

Дисконтуючи вексель в банку, власник векселя робить іменний індосамент на користь банку, указуючи реквізити індосанта. Передавальний напис підписує керівник і головний бухгалтер, юридичні особи-індосанта і підтверджують його друком.

До кредитних гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:

- акцептний кредит;

- авальний кредит.

Акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептацію банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає в розпорядження банку вексель до терміну його оплати.

Особливість акцептного кредиту полягає в тому, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію сплатити вексель в певний термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобов'язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконує свої зобов'язання.

Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних коштів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевше для підприємств як порівняти з дисконтним, оскільки вони платять банку лише комісійні за акцепт векселя.

На відміну від дисконтування векселів акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем) - звідси і його інша назва - векселедаваемого - і виступає як гарантійна послуга. У світовій банківській практиці ця операція здійснюється за класичною схемою: кредитна угода оформляється з використанням перевідного векселя, де одержувач засобів указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стає трасатом. Банк акцептує вексель при умові, що до настання терміну платежу за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептуючий банком вексель як платіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобов'язань перед іншими кредиторами, розрахунків з іншим банком.

Дисконтування векселя може бути здійснено в банку, який його акцептував. В цьому випадку банк стає не тільки гарантом, але і безпосередньо кредитором підприємства. Оскільки умовою акцептуючого кредиту є грошове покриття суми векселя позичальником до настання терміну погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійності підприємств. Якщо підприємство не виконало свої зобов'язання перед банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з підприємства-позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.

У зв'язку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в Україні акцептний кредит не придбав широке застосування.

Може існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, в Росії поширена практика, відповідно якій підприємство укладає угоду з банком. Згідно з угодою підприємство одержує прості векселі, виписані банком на нього. Ця схема відрізняється від класичної. Банк фактично є боржником, а не трасатом, як в класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхідну суму повинен право не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою. Ця схема є простішою для суб'ктів господарювання.

Авальній кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за обязательствами підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємства - получателя платежу, як і за акцептного кредиту, одержує від банку-гаранта умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваль погашає всю суму векселя за платника.

По кредиту, аваля, банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.

Принципова різниця між авальним і акцептним кредитами полягає в характері відповідальності банку. За надання кредиту, аваля, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарная (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути обернена на нього тільки за невиконання її підприємством. По акцептному кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір кредитора, може бути обернений як на підприємство, так і на банк.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, еластичнішою формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без вказівки терміну або до настання терміну погашення векселів, що приймаються в заставу.

Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їх повною вартістю, а за 60 - 90% їх номіналу залежно від кредитоспроможності підприємства, що примушує векселі, і надійності самих векселів.

Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроша не поступають, то на погашення позики обертаються суми, які поступають в оплату векселів.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговими операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.

У основу факторингової операції покладений принцип придбання банком рахунок-фактура підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежів з покупця продукції.

Згідно з конвенцією про факторингові операції 1988 роки операція вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні два з чотирьох умов.

1.Наявність кредитування у формі оплати позикових зобов'язань.

2.Облік дебіторської заборгованості підприємства - постачальника.

3.Інкасування дебіторської заборгованості підприємства - постачальника

4.Страхування підприємства-постачальника від кредитного ризику.

Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік всіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі і середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.

Класифікація факторингових операцій дана табл. 1.1

Таблиця 1.1 - Класифікація факторингових операцій

Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент і банк знаходиться в тій же країні.

Зовнішній факторинг передбачає, що одна із сторін факторингової угоди знаходиться за кордоном.

Конвенційний (відкритий) факторинг - це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупець про те, що права на отримання оплати перездані банку або факторинговій компанії.

Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку їм прав на отримання оплати банку або факторингової компанії.

Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторингової компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником засобів.

Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

Повне факторингове обслуговування включає, окрім суто факторингових послуг, і надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями і тому подібне. Частковий факторинг - це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунок-фактур постачальника.

Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторингової компанії).

Факторинг без попередньої оплати - це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов'язується сплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

Факторингові послуги банк не надає:

- по платіжним зобов'язанням бюджетних організацій;

- по платіжним зобов'язанням збиткових і неплатоспроможних підприємств;

- по платіжним зобов'язанням господарських організацій, оголошених некредитоспроможними;

- по компенсаційним або бартерним угодам;

- по договорам, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійснення після продажного обслуговування;

- підприємствами, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.

Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує у підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію у момент представлення всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок засобів (30-10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит і комісійної винагороди.

Перед укладенням факторингової угоди банк вивчає підприємства-постачальника з погляду відповідності таким вимогам.

1.Продукція повинна бути високої якості і мати попит на ринку.

2.Постачальник повинен мати стійкі темпи зростання виробництва і дотримувати чітко встановлені умови продажу продукції.

3.Підприємство повинне бути фінансово стійким і мати добру репутацію.

Для здійснення факторингових операцій постачальник подає в банк такі документи:

1)заява;

2)баланс на останню звітну дату;

3)копії розрахункових документів, виданих на покупця;

4)інші документи на вимогу банку.

Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:

- найменування, адреса кожного платника і умови торгівлі з ним;

- суму боргових вимог, що переуступають;

- суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками-фактурами, смуток недоїмок);

- дані про умови платежів для кожного платника або щодо різних видів рахунків;

- іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, зокрема листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.

Платня за факторингове обслуговування залежить від виду факторингу, фінансового стану підприємства-позичальника, масштабів і структури його виробничої діяльності і надійності покупців. Визначаючи платню за факторинг, враховують відсоток за кредит і середній термін обороту засобів банку в розрахунках з покупцем.

Факторингові послуги банку (факторингової компанії) мають для підприємств такі переваги.

1) велика гарантія стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;

2) надання продавцю короткострокового кредиту;

3) зменшення кредитних ризиків продавця;

4) продавець має можливість оперативно поліпшити своє фінансове положення, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компанією) протягом 2-3 днів з моменту укладення факторингової угоди.

Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно із звичайним кредитом.

У Україні факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення у зв'язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народному господарстві.

Умови і порядок отримання банківського кредиту.

Підприємства одержують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

Принцип терміновості означає, що кредит повинен бути погашений в певний термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для отримання нових банківських кредитів, а також дає можливість уникнути сплати банку підвищених відсотків за невчасне погашення суми позики. Якщо підприємство порушує терміни погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

Принцип повернення як найтісніше пов'язаний з принципом терміновості. Кредит повинен бути погашений в строк, визначений кредитною угодою. Розрізняють: термінові, пролонговані і прострочені кредити.

Термінові кредити підприємства повертають своєчасно в певний термін.

Пролонговані кредити з'являються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежать від результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.

Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства немає засобів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.

Кредит надається підприємству на строго певну мету. Залежно від цілей розрізняють:

1. Кредит для фінансування оборотного капіталу;

2. Кредит для фінансування основного капіталу;

3. Кредит для фінансування торгових посередницьких операцій.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність в підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:

*залогове зобов'язання;

*договір-гарантія;

*договір-поручительство.

Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Примушувати можна майнові права і майно, яке може бути відчужено залогодержателем і на яке може бути обернене стягнення.

Застава майна може здійснюватися передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке знаходиться в загальній власності підприємств, передається в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмету застави відбувається за узгодженням із заставодержателем.

Ризик випадкової втрати предмету застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержателя, застави утримувача або третьої особи.

Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства і його структурних підрозділів, будинків і споруд, застава яких походить з дозволу і на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

У договорі застави повинно бути позначено найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченого заставі вимоги, розмір і термін виконання зобов'язання, опис, оцінка і місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави полягає у письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріально підтверджується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договори застави нерухомого майна за, місцезнаходженням нерухомого майна; договори застави транспортних засобів - за місцем реєстрації цих засобів; договори застави товарів в обороті - за місцем знаходження підприємства.

Звернення стягнення на закладене майно підприємства може відбутися з рішення суду, арбітражного суду, третейського суду, а також в безперечному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів.

Для укладення договору застави підприємства - заставодержателя повинно передати банку (заставодержателю) такі документи:

а) договір страхування і страхове свідоцтво;

б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладення договору, а також доказу, що органи приватизації і трудовий колектив були повідомлений про цей факт;

в) витяги з книги запису застав;

г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію і нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб.

Принцип платності означає, що підприємство повинне внести в банк певну платню за користування кредитом.

Відсотки, які платить підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво або реконструкцію, підприємства платять за рахунок прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства.

Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і звернення, що зменшує суму оподатковуваної податком прибули.

Процентні ставки за кредит встановлюються комерційними банками на договірних основах з підприємствами-позичальниками їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктуры і чинників, які формують попит і пропозицію на ринку позикових засобів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. У Україні на рівень відсотків по кредиту комерційних банків значно впливають процентні ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні процентні ставки залежно від вигляду і об'єкту кредиту, терміну кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами і банками можливо за таких умов.

1.Учасники кредитної угоди повинні бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

2.Підприємство (позичальник) або повинен бути власником майна, або володіти правом на користування і розпорядження їм.

3.Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного терміну.

4.Кредитор повинен бути так само зацікавлений у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні співпадати економічні інтереси суб'єктів господарювання.

Банк-кредитор в процесі оцінки діяльності підприємства - позичальника ставить такі вимоги:

* підприємство повинно бути кредитоспроможним;

* підприємство повинно забезпечувати зростання об'ємів виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг);

* відношення суми зобов'язань, включаючи суму кредиту, що планується одержати, до суми власного капіталу повинен складати не більше 70:30;

* інвестиційний проект підприємства-позичальника повинен бути таким, що фінансово окупається і не передбачати виробництво з високим екологічним ризиком;

* кредит повинен бути забезпечений. Як застава використовуються акції, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне устаткування) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно умовам, що їх ставлять більшість українських банків, дисконтована вартість застави повинна складати не менше 200% від суми зобов'язань позичальника. За оцінювання майна, що передається в заставу, враховується його ліквідності.

На першому етапі підприємство і банк веде переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. По позитивних наслідках переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, зокрема:

* клопотання підприємства;

* копії засновницьких документів (статут, засновницький договір) і змін і доповнень до ним (якщо такі були);

* бізнес-план проекту і додавання до нього або техніко-економічне обгрунтування;

* баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності;

* перелік і розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва або випуску, місцеположення.

Перелік інших документів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника:

- анкета позичальника;

- засвідчені підприємством, а за необхідності - нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть сплачені за рахунок кредиту. Умови платежу за цими контрактами повинні передбачати переважно акредитивну форму розрахунків або оплату за фактично одержаний товар і лише в окремих випадках - попередню оплату (остання забороняється імпортних контрактів);

- копії контрактів, які підтверджують, що виручка від них забезпечує окупність проекту;

- річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської звітності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіту про дебіторську кредиторську заборгованість на останню звітну дату. При короткостроковому кредитуванні додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний об'єм продажу продукції за останній рік;

- по вимозі банку можуть подаватися розшифровки дебіторської і кредиторської заборгованості з обов'язковою вказівкою термінів її виникнення і погашення. За наявності простроченої кредиторської заборгованості необхідно повідомити конкретні заходи, спожиті для її погашення;

- розрахунок щомісячного грошового потоку на термін надання кредиту (за всіма видами діяльності);

- звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводилися;

- перечень майна, що передається в заставу, і розрахунок його вартості з визначенням залишкової балансової вартості, роки будівництва або випуску, місцеположення, характеристик і відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;

- документи, що підтверджують повноваження осіб, які представляють інтереси підприємства-позичальника;

- нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності (у разі потреби).

Якщо позичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимогу банку він додатково надає:

- довідку про рух засобів на всіх рахунках або виписування з рахунків підприємства позичальника, засвідчені банком, який обслуговує підприємство (з поточного і валютних) за останні 6-12 місяців;

- довідку податкової інспекції або банку, що обслуговує позичальника, про брак обов'язкових до сплати документів;

- довідку про брак заборгованості за банківськими кредитами і про терміни повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;

- нотаріально засвідчені зразки підписів і відбитки друку.

Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних засобів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.

При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно із стандартним переліком документів для довгострокового кредитування.

Банк має право вимагати від підприємства представлення проектної кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути і менше.

Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству не поновлюваної кредитної лінії. Кредитування починається лише після використання підприємством-позичальником власних засобів, передбачених на ці заходи.

На третьому етапі банк:

- вивчає формальну і неформальну інформацію про підприємство;

- оцінює його ділову репутацію і імідж;

- аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

- визначає перспективи розвитку підприємства;

- перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту. Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки і інших чинників.

Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наявність або відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і терміни надання позики.

Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі - щокварталу.

У Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства - позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності і форм власності.

На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

Для підприємства, що одержує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу.

А) Фінансові коефіцієнти

До фінансових коефіцієнтів належать:

- коефіцієнт заборгованості;

- коефіцієнт ліквідності;

- коефіцієнти оборотності;

- коефіцієнти прибутковості.

Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених засобів. Цей коефіцієнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний капітал. Частина позичених коштів дає уявлення про кредитоспроможність підприємства і рівень фінансового ризику, який можуть випробувати кредитори: якщо нижчий коефіцієнт, то краще вони захищені від втрат у разі, коли підприємство різко скоротить об'єм активів або зазнає збитки.

Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість.

Коефіцієнти оборотності свідчать, наскільки ефективніше підприємство використовує свої активи.

«Оборотності дебіторської заборгованості в днях» показує середню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборгованості.

«Оборотності товарно-матеріальних запасів в днях» показує середню кількість днів, необхідних для того, щоб шляхом реалізації продукції перетворити товарно-матеріальні запаси на гроші.

Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.

Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства щодо об'ємів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку від реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може указувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва.

Окупність інвестицій або активів свідчить про здатність підприємства ефективніше використовувати активи для отримання прибутку. Для розрахунку показника прибуток після сплати податків ділять на загальні активи.

Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами в дане підприємство (прибуток акціонерного капіталу, відображеного в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має великий об'єм позичених засобів, високий показник окупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно узяло на себе.

Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють з показниками конкурентів і визначають зміни, що відбулися протягом певних періодів (динаміку змін).

Б) Рух грошових коштів

Звіт про рух грошових коштів відображає прилив і відтік засобів підприємства за певний період.

Приплив і відтік засобів можна розділити на три «категорії, залежно від видів діяльності підприємства:

- виробнича діяльність;

- інвестиційна діяльність;

- фінансова діяльність.

Дані про рух грошових коштів допомагають:

- оцінити можливість підприємства накопичити в майбутньому засоби для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів;

- визначити потреба підприємства в зовнішньому фінансуванні.

Дані про рух засобів допомагають зрозуміти суть фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідні заходи.

Аналіз руху грошових коштів показує, як формувалися грошові потоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає можливість прогнозувати рух грошових коштів і визначити об'єм необхідного фінансування наступного року.

Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах набутого негативного значення.

Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство буде потенційне мати можливість зменшити існуючу заборгованість.

Рішення про надання або відмову в наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству і наскільки він задоволений прогнозом.

В) Оцінка ділового середовища підприємства

В процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середовища, що в ньому працює підприємство, і пов'язаного з цим ризику.

Деякі підприємства працюють в нестійкий секторах економіки і, можливо, в результаті цього знаходяться на межі банкрутства. Інші підприємства працюють в стабільних секторах економіки.

Аналіз інформації про ділове середовище підприємства-позичальника здійснюється з урахуванням таких показників:

- форма власності;

- вид діяльності;

- ринки і клієнти позичальника;

- конкуренція;

- поставщики;

- виробничі потужності;

- керівництво і організація;

- сильні і слабкі сторони підприємства-позичальника.

1.Форма власності Форма власності указує на міру ризику у разі втрати платоспроможності або банкрутства підприємства, а також на те, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність (наприклад у вигляді гарантії).

2.Вид діяльності. Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник.

Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від терміну випуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту.

3.Ринки і клієнти позичальника. Визначаються сильні і слабкі сторони позиції підприємства на ринку порівнянням результатів декількох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому.

Товари і послуги, що проводяться підприємством-позичальником, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам. Від них залежить майбутній рух грошових коштів підприємства-позичальника.

4.Конкуренция. Підприємств позичальника повинно мати уявлення про свою конкурентоспроможність.

Діяльність конкурентів робитиме вплив на майбутнє положення на ринку, на розмір власної частини ринку і прибутковість діяльності підприємства-позичальника.

Підприємства - позичальника повинно мати таку інформацію:

- назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів;

- сильні і слабкі сторони їх продукції, цін, їх позиції на

ринку;

- порівняльна позиція підприємства-позичальника і його конкурентів на ринку: сильна - середня - слабка;

- зміни продукції або технологій, що очікуються на підприємстві позичальника;

- концентрація підприємств на ринку, де працює позичальник.

5.Поставщики. Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина і що комплектують, які купують у постачальників.

Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність в

підприємства сировини.

6.Виробничі потужності. Виробничі потужності - це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності.

Банк може вимагати даних про виробничі потужності позичальника з метою оцінки їх якості.

7.Керівництво і організація.

Банк може вимагати від підприємства такої інформації:

Керівництво

- основні обов'язки керівників підприємств;

- кваліфікація і професійний досвід;

- наявність вакансій серед керівних посад підприємства;

- вживання сучасних методів управління, наприклад, наявність бізнес-плану і маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку і методів контролю, порядок ухвалення рішень і звітності.

8.Сильні і слабкі сторони підприємства-позичальника.

Сильні сторони:

- добре відоме на ринку, має високий імідж і власну торгову марку;

- продукція і послуги має стійкий попит, мають

добрі перспективи на майбутнє;

- сучасне устаткування і технології і тому подібне.

Слабкі сторони:

- неконкурентоспособні ціни;

- традиційно невисока якість продукції;

- продукція і послуги має невеликий попит і має не дуже добрі перспективи на майбутнє;

- дуже сильна конкуренція;

- труднощі у отриманні сировини або велика залежність від одного постачальника і тому подібне.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника і ефективності комерційної угоди (проекту) банк ухвалює рішення про доцільність видачі підприємству кредиту і укладає з ним кредитний договір.

Неодмінною умовою висновку банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу полягає між підприємства - заставника і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, терміни виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) і вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставник або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмету застави, зобов'язання із страхування заставленого майна і тому подібне.

Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або у разі ухвалення в забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків і тому подібне. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому указується мета кредитування, умови, порядок надання і погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, процентні ставки за кредит, права і відповідальність сторін і інші умови.

Відповідно договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству певну суму грошових коштів в обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використовувати одержані кошти на відмічені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки і надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

І. Загальні положення.

II. Права і обов'язки позичальника.

III. Права і обов'язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок рішення суперечок.

VI. Термін дії договору.

VII. Юридичні адреси сторін.

Загальні положення: найменування сторін; предмет договору - вид кредиту; сума і розмір процентної ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручительство); порядок надання і погашення кредиту; порядок нарахування і сплати відсотків за кредит.

Права і обов'язки позичальника

2.1 Права підприємства-позичальника:

1) вимагати від банку кредиту в об'ємах і в строк, відмічений в договорі;

2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);

3)упразднить договір у разі невиконання банком умов договору.

2.2 Обов'язки підприємства-позичальника:

1) використовувати одержаний кредит на цілі, обумовлені договором;

2) повернуть наданий кредит у встановлений термін;

3) своєчасно платити банку відсотки за користування кредитом;

4) своєчасно надавати банку баланс і інші документи для здійснення контролю за позикою;

5) забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;

6) інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;

7) друге (згідно з договором).

Права і обов'язки банку

3.1 Права банку:

1) проводить перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання;

2) припиняти видачу нових позик і пред'являти претензії відносно раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредит;

3) стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідна комісійна винагорода;

4) переглядати процентні ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;

5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту або його частини протягом терміну дії договору).

3.2 Обов'язки банку:

1) надавати підприємству кредит в об'ємах і в терміни, обумовлені договором;

2) інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту;

3) інформувати підприємство про зміни в нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, введених черговим рішенням Національного банку.

IV Відповідальності сторін

У разі порушення підприємством узятих на себе зобов'язань банк може:

1) припинити подальшу видачу кредиту;

2) вимагати його дострокового повернення;

3) зміньшити суму кредиту, обумовлену договором;

4) збільшити процентну ставку за кредит;

5)за невчасне повернення кредиту і відсотків стягнути пеню в розмірі, обумовленому договором, але не більше двократного розміру офіційної облікової ставки НБУ.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли в результаті порушення зобов'язання надати кредит або надання його не в повному об'ємі.

При неповному використанні кредиту підприємство сплатить кредитору неустойку у розмірі платні банку за привернуті кредитні ресурси і неодержаної маржі в звітному періоді.

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі - оплатою платіжних документів з позикового рахунку як в національній, так і в іноземній валюті, переказом коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачене кредитним договором; у наявній формі для розрахунків по сільськогосподарській продукції, що здається.

1.4 Принципи банківського кредитування

Якості позичальника. Як підкреслювалося вище, банк оперує в основному позиковим (тобто чужим) капіталом, значна частина якого може бути затребувана власниками (вкладниками) в короткі терміни і без попереднього повідомлення. Розглядаючи заявку на отримання позики, банк завжди повинен враховувати перспективу погашення зобов'язань перед вкладниками. Тому перш ніж видати кредит, необхідно оцінити пов'язаний з ним ризик і, в першу чергу, вірогідність непогашення позики в строк. Збереження основної суми боргу такий один з головних принципів, який завжди повинен дотримуватися при проведенні банком кредитних операцій.

Кожна заявка на отримання кредиту піддається детальному і всесторонньому аналізу для виявлення ступеня ризику, пов'язаного з видачею позики. Ризик по кредиту необхідно оцінити можливо більш повно вже в самий момент звернення позичальника в банк. Якщо в ході попереднього обстеження банк не одержить задовільної відповіді на ключові питання, пов'язані з видачею позики, заявку слід беззастережно відкинути. Ні наявність солідного забезпечення, ні які-небудь інші позитивні чинники не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позика в основі своїй не є обгрунтованою.

Разом з тим, необхідно мати на увазі, що лише небагато заявок на кредит є бездоганними зі всіх точок зору. Професійна підготовка керівників і рядових працівників банку і полягає в тому, щоб дати зважену оцінку сильних і слабких сторін передбачуваної операції і прийняти обгрунтований ризик, який в тому або іншому ступені присутній в кожній кредитній операції.

Порядність і чесність. Це ключові якості клієнта, що мають для банку першорядне значення. Банк не повинен надавати кредит особі (або компанії), якщо ця особа (або керівництво фірми) не заслуговує довіри, т, е. якщо є ознаки, що позичальник не буде скрупульозний дотримуватися умов кредитної угоди. Чесний клієнт прикладе максимум зусиль, щоб погасити узяті зобов'язання, в якому б скрутному становищі він не опинився. Ненадійний клієнт погашатиме борги банку, якщо у нього є вільні грошові кошти, Коли ж виникають труднощі, він припиняє виплату заборгованості і відсовує банк в кінець черги.

При оцінці позичальника банк приділяє велику увагу його особистому життю, особливостям його «життєвого стилю». Банк вважає за краще мати справу з клієнтом, який володіє будинком і проживає в ньому протягом ряду років; який нечасто міняє місце роботи, одружений, має сім'ю, дітей і т.д. Це служить, як правило, свідоцтвом благонадійності і дає певну гарантію, що клієнт не припинить виплату боргу в не екстремальній ситуації.

При рішенні питання про позику для банку істотно, чи має він справу з своїм колишнім клієнтом, для якого він відкрив рахунок і який вже одержував раніше позику в цьому банку, чи ж це незнайома людина, що вперше звернулася в банк. Якщо клієнт вже одержував позику і у банку не було до нього претензій, це істотно підвищить його шанси на отримання нового кредиту. Якщо він не користувався кредитом, але має депозитний рахунок в банку, то наявність солідного залишку на рахунку і регулярний переклад сум із цього приводу також може свідчити про його високу платоспроможність. При першому зверненні клієнта банк повинен провести ретельне обстеження стану справ майбутнього позичальника і використовувати максимум можливої інформації про його особисті якості і матеріальне положення.

Професійні здібності майбутнього позичальника особливо важливі, якщо йдеться про керівника фірми, охочого одержати позику на ділові цілі. Ці здібності пов'язані з його умінням управляти підприємством, орієнтуватися на ринку і забезпечувати прибутковість фірми.

Компетенція керівника складається з декількох якостей:

- наявність солідної професійної підготовки у вибраній сфері комерційної діяльності;

- організаторські якості;

- здібності ухвалювати обгрунтовані рішення;

- вміння поводитися з людьми, з підлеглими;

- знання роботи всіх ділянок свого підприємства, а також інших підприємств галузі.

Вік і стан здоров'я клієнта. Якщо позичальник молодий і не має достатнього досвіду в комерційній діяльності, видача йому крупної позики пов'язана з підвищеним ризиком. Те ж відноситься до літніх людей, працездатність яких понижена із-за віку або важкої хвороби. У останньому випадку важливо знати, чи є наступник, який зможе прийняти на себе зобов'язання по позиці у разі відходу від справ або смерті клієнта. Ці чинники необхідно враховувати не тільки у разі персональної позики, але і при переговорах з керівництвом фірми: банк повинен бути упевнений, що у старезного глави фірми є заступник, готовий узяти на себе управління справами.

Матеріальний аспект платоспроможності характеризує здатність клієнта погасити борг за рахунок власних засобів. Якщо йдеться про персональну позику, банк спробує оцінити розмір особистого майна клієнта; при діловій позиці, крім особистого стану керівника фірми і його компаньйонів, банк буде ретельним чином аналізувати фінансове положення фірми на основі її балансу і супутніх документів.

Особисте багатство позичальника складається з нерухомого і рухомого майна. Наявність солідної нерухомості (земля, будови) є сприятливим чинником для отримання позики. Відомості про нерухомість містяться в кадастрі де указується вид майна, його статус, стан і місцеположення. При цьому банкіра, природно, цікавить в першу чергу не номінальна вартість нерухомості, а її реальна цінність, бо продаж нерухомості у разі банкрутства часто є непростим завданням. Для оцінки майна банкір може удатися до експертизи фахівця.

Рухоме майно може включати внески (термінові) клієнта, цінні папери, благородні метали, коштовності, картини і т.д. Це майно теж потребує ретельної оцінки.

Зрозуміло, банк більш охоче видає позику клієнту, який володіє солідним станом, має нерухомість і цінні папери, чим особі, яка не має майна і цілком покладається на поточні доходи.

Оцінка матеріального положення фірми (юридичної особи) припускає ретельне обстеження її фінансового стану за декілька років і отримання додаткової інформації про її діяльність. При цьому банк особливо уважно стежить за тим, чи має фірма зобов'язання перед іншими кредитними установами. Наприклад, якщо будівлі, якими володіє фірма, вже закладені, це серйозно підриває її платоспроможність.

Основні умови кредитної операції. До ключових параметрів позики відносяться:

- мета кредиту;

- сума;

- порядок погашення;

- строк;

- забезпечення;

- винагорода кредитора.

Мета кредиту. Перше питання, яке цікавить банк: «Для чого береться позика?». Мета кредиту залежить від категорії позичальника. Якщо ця приватна (фізичне) особа, то звичайно воно бере споживчу позику на покупку нерухомості (будинок, квартира), товарів тривалого користування (автомобілі, холодильники і т. д.) чи ж персональний кредит для погашення боргів, виплати внесків за навчання, оплати поїздок за кордон і т. д.Если ж йдеться про підприємців, то цілі позики істотно міняються: їм потрібен капітал для фінансування капітальних витрат (будівництва будівлі, ремонту нерухомості), покупки устаткування, сировини і матеріалів, виплати заробітної платні персоналу, погашення термінових зобов'язань і т.п.

Мета кредиту служить важливим індикатором ступеня ризику, пов'язаного з видачею позики. Банк, наприклад, уникає видачі позик для спекулятивних операцій, оскільки погашення залежить від результату сумнівних, а іноді і заборонених закону операцій і, отже, несе високий ризик. При видачі кредиту фірмі банк враховує частоту банкрутств в даній галузі, і, природно, проявляє обережність відносно підприємств, що діють в нестабільних галузях.

Видаючи кредит акціонерної компанії, банк повинен переконатися, що кредит береться для виконання цілей, передбачених статутом фірми.

Мета визначає і форму кредиту. Так, якщо позичальник за допомогою позики прагне подолати короткочасний розрив між надходженням засобів і платежами, то найбільш відповідною формою кредиту є овердрафт. Фінансування капітальних витрат вимагає інших форм кредитування, наприклад термінової позики.

Сума кредиту. Банк повинен перевірити обгрунтованість заявки відносно суми кредиту. Важливо з самого гойдала правильно визначити необхідну суму кредиту, бо інакше банк неминуче зіткнеться з проханням про збільшення кредиту при настанні кризової ситуації. Небезпека полягає в тому, що банку доведеться вибирати між двома однаково неприємними альтернативами: надати додатковий кредит чи ж втратити ті гроші, які вже були видані в позику. Тому банк, одержавши розрахунки клієнта, повинен сам дати оцінку необхідної суми кредиту, внісши необхідні корективи. Так, наприклад, якщо клієнт просить видати «проміжну позику» для покупки нового будинку і має намір погасити її за рахунок виручки від продажу старого будинку, він може не врахувати всіх витрат, пов'язаних з цією операцією ((консультування, оформлення паперів, переїзд, посередницькі послуги і т. д.). Банк повинен поправити розрахунок клієнта, щоб захистити себе від майбутніх несподіванок.

Практика показує, що в основу заявки на кредит позичальник кладе найбільш оптимістичний варіант розрахунків і занижує суму кредиту, вважаючи, що її легше буде одержати у банку. Так, якщо клієнт банку просить кредит на покупку нової автомашини, він необгрунтовано завищує оцінку старої машини, виручку від продажу якої він збирається внести як перший внесок автомобільному ділеру. Це може привести до нездатності погасити позику. Іноді позичальник, навпаки, просить у банку завищену суму, розраховуючи, що якщо його прохання не буде задоволене, він згодом понизить суму заявки.

Банк зобов'язаний упевнитися, що у фінансуванні операції, на яку піде кредит, беруть участь засоби самого клієнта. Ця обов'язкова умова видачі кредиту. Бажано, щоб банк і клієнт брали участь у фінансуванні операції в рівних частках, хоча, як правило, банк видає кредит на велику суму. Так, при споживчій позиці банк оплачує від 2/3 до 3/4 вартості речі, що купується. При кредитуванні ділових підприємств частка участі банку істотно коливається залежно від вигляду і терміну кредиту, одержаного банком забезпечення і т.д. Проте і тут участь засобів позичальника у фінансуванні операції є обов'язковою умовою.

Погашення кредиту. При видачі кредиту повинен бути ясно визначене джерело його погашення. Є два головні джерела за рахунок надходження доходів або від продажу активів. Банк повинен перевірити, чи відповідають умови, запропоновані клієнтом, його реальним можливостям.

У операціях банку з індивідуальним позичальником здатність останнього погасити кредит найчастіше залежить від величини і регулярності одержуваного доходу. Як гарантія акуратного погашення позики банк може зажадати перекладу заробітної платні позичальника на його поточний рахунок в цьому банку. Кредитоспроможність ділового підприємства, у свою чергу, залежить від величини і регулярності отримання прибутку. При цьому важливо встановити характер ділових зв'язків фірми. Якщо основний дохід поступає від одного - двох контрагентів або пов'язаний з якоюсь однією крупною операцією, ризик непогашення кредиту унаслідок не надходження доходу істотно зростає. Що стосується реалізації активів (нерухомості, цінних паперів і т. п.) як методу погашення позики, то основна небезпека полягає в тому, що виручка від продажу їх може бути значно менше, ніж необхідно для погашення боргу. Банк завжди повинен враховувати можливі помилки і брати з клієнта зобов'язання про погашення не відшкодованої частини боргу за рахунок власних засобів.

Термін позики. Чим триваліший термін позики, тим вищий ризик, тим більше вірогідність того, що виникнуть непередбачені труднощі і клієнт не зможе погасити борг відповідно до договору. Комерційний банк, виходячи з характеру привернутих засобів, повинен обмежувати свою кредитну діяльність в сфері середньо- і довгострокових операцій, щоб забезпечити необхідну ліквідність балансу і задовольняти вимоги вкладників. Тому позики строком до трьох років вважаються найбільш прийнятними для комерційного банку. Разом з тим, із зростанням питомої ваги термінових внесків і розвитком ринку міжбанківських кредитів банки все більш розвивають практику видачі середньострокових кредитів діловим фірмам (на строк до 6--7 років) і довгострокового кредитування індивідуальних позичальників на покупку або ремонт житлових будинків (на термін 8--25 років).

Забезпечення, Важливим елементом кредитної операції, є те, які активи позичальник зможе закласти як забезпечення кредиту. При цьому необхідно підкреслити, що кредит повинен видаватися на певну мету, для фінансування конкретної господарської операції, а не в обмін на забезпечення як таке. Забезпечення це остання лінія оборони для банку і рішення надати позику завжди повинно базуватися на достоїнствах проекту, що самого фінансується, а не на привабливості забезпечення. Якщо сама основа кредитної операції пов'язана з підвищеним ризиком, було б великою помилкою видати кредит під хороше забезпечення, використавши його як джерело погашення боргу. Тому питання забезпечення повинне розв'язуватися вже після того, як кредитна операція визнана прийнятною для банку.

Без забезпечення кредит може надаватися лише в тих випадках, коли джерело погашення позики високо надійне.

Винагорода. Винагорода банку за кредит складається з двох основних елементів: відсотка по позиці і комісії за відкриття кредиту. Відсоток по позиці, як правило, визначається шляхом нарахування надбавки до базової ставки. Базова ставка встановлюється кожним банком індивідуально. Надбавка залежить від характеру позики і ступеня ризику, пов'язаного з нею. Наприклад, в сучасному англійському банку позика крупним фірмам, що підтримують постійні зв'язки з банком, видається по базовій ставці або з надбавкою в 2-- 272%, а по позиках індивідуальним позичальникам надбавка до базової ставки складає 4--5% залежно від наявності забезпечення і інших чинників.

1.5 Етапи процесу кредитування

Процес кредитування можна розділити на декілька етапів, кожний з яких вносить свій внесок в якісні характеристики кредиту і визначає ступінь його надійності і прибутковості для банку:

- розгляд заявки на отримання кредиту і інтерв'ю

з майбутнім позичальником;

- вивчення кредитоспроможності клієнта і оцінка ризику по

позиці;

- підготовка і укладення кредитної угоди;

- контроль за виконанням умов угоди і погашенням кредиту.

Заявка і інтерв'ю з клієнтом. Клієнт, що звертається в банк за отриманням кредиту, представляє заявку, де містяться початкові відомості про необхідну позику: мета, розмір кредиту, вигляд і термін позики, передбачуване забезпечення.

Банк вимагає, щоб до заявки були прикладені документи і фінансові звіти, що служать обгрунтуванням прохання про наданні позики і пояснюючі причини звернення в банк. Ці документи необхідна складова частина заявки. Їх ретельний аналіз проводиться на подальших етапах, після того, як представник банку проведе попереднє інтерв'ю із заявником і зробить висновок про перспективність операції.

До складу пакету супровідних документів, що представляються в банк разом із заявкою, входять наступні:

1.Фінансовий звіт, що включає баланс банку і рахівниць прибутків і збитків за останні 3 роки. Баланс складає на дату (кінець року) і показує структуру активів, зобов'язань і капіталу компанії. Звіт про прибутки і збитки охоплює річний період і дає докладні відомості про доходи і витрати компанії, чистому прибутку, розподілі її (відрахування в резерви, виплата дивідендів і т. д.).

2.Звіт про рух касових надходжень заснований на зіставленні балансів компанії на дві дати і дозволяє визначити зміни різних статей і рух фондів. Звіту дає картину використання ресурсів, часу вивільнення фондів і утворення дефіциту касових надходжень і т.д.

3.Внутрішні фінансові звіти характеризують детальніше фінансове положення компанії, зміна її потреби в ресурсах протягом року (поквартально, щомісячний).

4.Внутрішні управлінські звіти. Складання балансу вимагає багато часу. Банку можуть потрібно дані оперативного обліку, які містяться в записках і звітах, підготовлених для керівництва компанії. Ці документи стосуються операцій і інвестицій, зміни дебіторської і кредиторської заборгованості, продажів, величини запасів і т.д.

5.Прогноз фінансування. Прогноз містить оцінки майбутніх продажів, витрат, витрат на виробництво продукції, дебіторської заборгованості, оборотності запасів, потреби в грошовій готівці, капіталовкладеннях і т.д. Є два види прогнозу: оцінний баланс і касовий бюджет. Перший включає прогнозний варіант балансових рахунків і рахівниць прибутків і збитків на майбутній період, другий прогнозує надходження і витрачання грошової готівки (по тижнях, місяцях, кварталах).

6.Податкові декларації. Це важливе джерело додаткової інформації. Там можуть міститися відомості, не включені в інші документи. Крім того, вони можуть характеризувати позичальника, якщо буде виявлено, що він ухиляється від сплати податків з частини прибутку.

7.Бизнес-планы. Багато кредитних заявок пов'язані з фінансуванням підприємств, що починають, які ще не мають позики і пояснюючі причини звернення в банк. Ці документи необхідна складова частина заявки. Їх ретельний аналіз проводиться на подальших етапах, після того, як представник банку проведе попереднє інтерв'ю із заявником і зробить висновок про перспективність операції.

До складу пакету супровідних документів, що представляються в банк разом із заявкою, входять наступні.

1.Фінансовий звіт, що включає баланс банку і рахівниць прибутків і збитків за останні 3 роки. Баланс складає на дату (кінець року) і показує структуру активів, зобов'язань і капіталу компанії. Звіт про прибутки і збитки охоплює річний період і дає докладні відомості про доходи і витрати компанії, чистому прибутку, розподілі її (відрахування в резерви, виплата дивідендів і т.д.

2.Звіт про рух касових надходжень заснований на зіставленні балансів компанії на дві дати і дозволяє визначити зміни різних статей і рух фондів. Звіт дає картину використання ресурсів, часу вивільнення фондів і утворення дефіциту касових надходжень і т.д.

3.Внутрішні фінансові звіти характеризують детальніше фінансове положення компанії, зміна її потреби в ресурсах протягом року (поквартально, щомісячний).

4.Внутрішні управлінські звіти. Складання балансу вимагає багато часу. Банку можуть потрібно дані оперативного обліку, які містяться в записках і звітах, підготовлених для керівництва компанії. Ці документи стосуються операцій і інвестицій, зміни дебіторської і кредиторської заборгованості, продажів, величини запасів і т.д.

5.Прогноз фінансування. Прогноз містить оцінки майбутніх продажів, витрат, витрат на виробництво продукції, дебіторської заборгованості, оборотності запасів, потреби в грошовій готівці, капіталовкладеннях і т.д. Є два види прогнозу: оцінний баланс і касовий бюджет. Перший включає прогнозний варіант балансових рахунків і рахівниць прибутків і збитків на майбутній період, другий прогнозує надходження і витрачання грошової готівки (по тижнях, місяцях, кварталах).

6.Податкові декларації. Це важливе джерело додаткової інформації. Там можуть міститися відомості, не включені в інші документи. Крім того, вони можуть характеризувати позичальника, якщо буде виявлено, що він ухиляється від сплати податків з частини прибутку.

7.Бизнес-планы. Багато кредитних заявок пов'язані з фінансуванням підприємств, що починають, які ще не мають фінансових звітів і іншої документації. В цьому випадку представляється докладний бізнес-план, який повинен містити відомості про цілі проекту, методах ведення операцій і т.д.

Заявка поступає до відповідного кредитного працівника, який після її розгляду проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником власником або представником керівництва фірми. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання про майбутню позику: вона дозволяє КИ не тільки з'ясувати багато важливих деталей кредитної заявки, але і скласти психологічний портрет позичальника, з'ясувати професійну підготовленість керівного складу компанії, реалістичність його оцінок положення і перспектив розвитку підприємства, роботи компанії; він повинен сконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що представляють найбільший інтерес для банку. Рекомендується розподілити питання 4--5 групам.

Вивчення кредитоспроможності і оцінка ризику. Після бесіди повинен ухвалити рішення: чи продовжувати роботу з кредитною заявкою або відповісти відмовою. Якщо пропозиція клієнта розходиться в якихось важливих аспектах з принципами і установками політики, яку проводить банк у області кредитних операцій, то заявку слід рішуче відкинути. При цьому необхідно пояснити заявнику причини, по яких кредит не може бути наданий. Якщо ж КИ за підсумками попереднього інтерв'ю вирішує продовжити роботу з клієнтом, він заповнює кредитне досьє і направляє його разом із заявкою і документами, представленими клієнтом, у відділ по аналізу кредитоспроможності. Там проводиться поглиблене і ретельне обстеження фінансового положення компанії-позичальника. При цьому КИ повинен вирішити, хто з працівників відділу краще підходить для проведення експертизи. Наприклад, якщо йдеться про оцінку забезпечення, запропонованого клієнтом, то потрібен висновок досвідченого аналітика, оскільки оцінка майна представляє складну процедуру. Якщо ж потрібно одержати відомості у кредитного агентства, то цим може зайнятися менш кваліфікований працівник. Ефективність роботи КИ визначається його умінням давати доручення тим службовцям банку, які найкращим чином підходять для цього.

При аналізу кредитоспроможності використовуються різні джерела інформації:

- матеріали, одержані безпосередньо від клієнта;

- матеріали про клієнта, наявні в архіві банку;

- відомості, що повідомляються тими, хто мав ділові контакти з клієнтом (його постачальники, кредитори, покупці його продукції, банки і т. д.);

- звіти та інші матеріали приватних і державних установ і агентств (звіти про кредитоспроможність, галузеві аналітичні дослідження, довідники по інвестиціях і т. п.).

Експерти відділу кредитоспроможності перш за все звертаються до архівів свого банку. Якщо заявник вже одержував раніше кредит в банку, то в архіві є зведення про затримки в погашенні боргу або інших порушеннях.

Важливі відомості можна одержати у банків і інших фінансових установ, з якими мав справу заявник. Банки, інвестиційні і фінансові компанії можуть надати матеріал про розміри депозитів компанії, непогашеної заборгованості, акуратності в оплаті рахунків і т.д. Тортові партнери компанії повідомляють дані про розміри наданого їй комерційного кредиту, і за цими даними можна судити про те, чи використовує клієнт ефективно чужі засоби для фінансування оборотного капіталу.

Відділ кредитоспроможності може також звернутися до спеціалізованих кредитних агентств і одержати у них звіт про фінансове положення підприємства або фізичної особи (у разі персональної позики).

Але найбільшою популярністю серед зовнішніх джерел інформації користуються запити у інших банків, обслуговуючих даного клієнта, і у його торгових партнерів. Ці відомості особливо цінні, оскільки вони засновані на минулому досвіді прямого спілкування з даною компанією.

Слід враховувати, що умисне спотворення або неналежне використання конфіденційної інформації може завдати істотної шкоди сторонам, що беруть участь. Особливо небезпечно розголошування одержаних відомостей. Скажімо, якщо клієнт дізнається, що банк одержав невтішний відгук про нього від його постачальника, він швидше за все відмовиться від послуг цього постачальника. Якщо ж випадок з розголошуванням конфіденційної інформації дістане широкий резонанс, банку вже ніхто не представить відомостей такого роду.

Тому в діловому світі неухильно дотримуються правила передачі конфіденційної інформації.

У першому кодексі, який був прийнятий в 1916 р., декларуються базисні норми і принципи обміну інформацією, такі як конфіденційність і точність запитів і відповідей, неприпустимість розкриття джерела інформації без дозволу, обов'язкова вказівка мети запиту і суми операції, про яку йде мова. Якщо банк веде переговори з клієнтом про відкриття рахунку, він не повинен звертатися за відомостями до свого конкурента, приховуючи при цьому мету отримання інформації. Коли банк хоче одержати відомості у зв'язку з судовим переслідуванням, що ведеться або передбачуваним, це повинно бути чітко обумовлено, вказано в запиті. Всі листи про кредитоспроможність повинні мати підпис відповідної особи.

Запит може бути зроблений в письмовій або усній формі. Письмовий варіант стоїть дорожче і вимагає більшого часу. Проте багато банків і комерційні фірми віддають перевагу цьому способу, оскільки при телефонному контакті важко встановити дійсного одержувача інформації.

При вивченні заявки на кредит КИ може провести інспекцію фірми на місці і поговорити з ключовими посадовими обличчями. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції людей, що очолюють фінансові, операційні і маркетингові служби, адміністративний апарат. Під час відвідин фірми можна з'ясувати багато технічних питань, які не торкнулися під час попереднього інтерв'ю, а також скласти уявлення про стан майна, будівель і устаткування компанії, про звички і поведінку співробітників і т.д. Підготовка до укладення договору. У разі сприятливого висновку банк приступає до розробки умов кредитного договору. Цей етап називається структуризацією позики В процесі структуризації банк визначає основні характеристики позики:

- вид кредиту;

- суму;

- строк;

- спосіб погашення;

- забезпечення;

- ціна кредиту;

- інші умови.

Структуризація може зробити серйозний вплив на успіх кредитної операції. Якщо банк визначив в договорі перенапружені терміни погашення позики, то позичальник може залишитися без капіталу, необхідного для нормального функціонування. В результаті випуск продукції не ростиме згідно первинним позначкам. Навпаки, якщо банк надасть дуже ліберальні умови виплати боргу (скажімо, якщо грошові кошти для погашення піврічної позики будуть одержані протягом одного місяця), то позичальник буде тривалий час безконтрольний використовувати одержаний кредит.

Неправильне визначення суми кредиту теж може викликати серйозні проблеми. Якщо сума занижена (наприклад, замість необхідних 300 тис. дол. одержано 100 тис. дол.), то позичальнику незабаром буде потрібно ще 200 тис. дол., і первинна позика не буде погашена в строк. У зворотній ситуації (видано 100 тис. дол., коли необхідно 200 тис.) клієнт матиме в своєму розпорядженні зайві суми і витратить їх на фінансування витрат, не передбачених кредитним договором.

Перший крок, який повинен зробити КИ, розробляючи умови майбутньої позики, визначити вид кредиту. Це залежить від мети кредиту, характеру операцій, для фінансування яких береться позика, можливості і джерел погашення кредиту. Ми вже говорили, що комерційні позики можуть бути використані для фінансування оборотного капіталу і для фінансування основних фондів компанії. Засоби для погашення позики в цих двох випадках акумулюються по-різному. Якщо позика береться для фінансування запасів або дебіторської заборгованості, то засоби, необхідні для її погашення, утворюються після продажу цих запасів або оплати рахунків покупцями продукції. У другому випадку позика застосовується для покупки устаткування, будівель і т. п., і кошти для погашення кредиту будуть одержані в процесі тривалої експлуатації цих елементів основного капіталу. Ясно, що при фінансуванні запасів або дебіторської заборгованості клієнт потребує короткострокового кредиту, що погашається протягом декількох місяців, тоді як в другому випадку кредит повинен відповідати термінам служби устаткування і відповідно мати триваліший термін від 1 до 25--30 років.

Банк пропонує клієнту той вид кредиту і ті умови погашення, які найбільшою мірою відповідають характеру операції, лежачої в підставі позики. У першому випадку це може бути сезонна позика, поновлювана кредитна лінія, перманентна позика для поповнення оборотного капіталу, в другому -- термінова позика, лізингова угода, позика під заставу і т.п.

Погашення позики може проводитися одноразовим внеском після закінчення терміну або рівномірними внесками впродовж всього періоду дії кредиту. У останньому випадку розробляється шкала погашення відповідно до термінів оборотності капіталу.

Велика увага приділяється питанню про вартість кредиту, куди входять визначення процентної ставки, розмір компенсаційного залишку на рахунку, комісії за видачу і оформлення кредиту і т.д.

При визначенні ставки за кредитом повинні враховуватися різні чинники: вартість для банку привернутих засобів (депозитів і недепозитних джерел); надійність позичальника і ступінь ризику, пов'язаний з позикою; витрати по оформленню і контролю за погашенням кредиту; характер відносин між банком і позичальником і ряд інших моментів.

Фахівці банку при визначенні ставки за кредитом виходять з розрахунку необхідної мінімальної норми прибутковості по позиці, яка розраховується по наступній формулі:

Необхідна норма прибутковості = Граничні витрати + Цільовий прибуток = Дохід по позиці - Витрати по позик - Чиста сума використаних коштів

де:

- граничні витрати визначаються як вартість для банку короткострокових привернутих засобів (звичайно береться ринкова ставка по тримісячних депозитних сертифікатах);

- цільовий прибуток накидка до базової процентної ставки (для позик з високим ризиком 5--6%, з низьким ризиком 2%);

- дохід по позиці сума процентних платежів, комісія за відкриття кредиту і за розробку умов позики;

- витрати по позиці прямі і непрямі витрати по видачі, обслуговуванню і погашенню позики;

- чиста сума використаних клієнтом коштів

- це середня сума заборгованості по кредиту протягом всього періоду дії позики мінус суми, внесені позичальником, мінус резервні залишки у федеральному резервному банку.

При розрахунку процентної ставки по позиці банк враховує всю гамму своїх взаємин з клієнтом. Якщо ці відносини не обмежуються разовим отриманням кредиту, а мають ширші масштаби (наприклад, клієнт зберігає крупний стабільний залишок на поточному рахунку, користується послугами інвестиційного і трастового відділів, має кредитну картку банку і т.п.), банк одержує додатковий дохід. Природно, він прагне зберегти і зміцнити ці відносини і може встановити більш пільговий відсоток по позиці.

Крім того, як вже мовилося, в ціні кредиту необхідно враховувати ступінь ризикованої операції, в першу чергу -- ризик непогашення позики. Для цього банки застосовують рейтингову оцінку кредитів шляхом нарахування окулярів по наперед прийнятих критеріях.

Коли робота по структуризації позики закінчена, КИ повинен ухвалити принципове рішення: чи перейти до остаточних переговорів про укладення кредитної угоди або відмовити у видачі позики. Необхідно ще раз підкреслити, що якщо на одній із стадій обстеження і підготовки матеріалів стає ясно, що якісь важливі характеристики позики (мета, сума, забезпечення, умови погашення) не відповідають політиці банку у області кредитування і прийнятим стандартам, слід відмовитися від надання кредиту. Тому, закінчивши структуризацію позики, КИ повинен ще раз оцінити всю наявну інформацію (архіви, матеріали, інтерв'ю з позичальником, звіти про кредитоспроможність, балансові коефіцієнти і т. д.) і ухвалити остаточне рішення відповідності позики. Якщо висновок позитивно, то робота переходить в стадію переговорів про остаточні умови кредитної угоди, після чого проект договору повинен бути представлений позиковому комітету банку для затвердження.